Сьогодні, 10 серпня, виповнилося 83 роки Валентині Тимофіївні Луньовій, яку, попри важку хворобу, привезли з окупованого Торецька прямо в «Созідательській дім».

З Бахмутського району жінку вивіз зять, який допоміг зібрати речі та вибрав пансіонат для літніх людей. Вимог було багато, тому що теща, котра має зайву вагу, крім поважного віку, нещодавно перенесла інфаркт. Завдання було не з простих: заклад повинен був відповідати усім критеріям. До того ж жінка дуже боялася, що її не влаштують умови – адже в рідній Донецькій області таких сучасних будинків престарілих немає. А що таке справжній догляд і турбота вона знає не з чуток, тому що, поки дозволяло здоров’я, працювала кухарем в дитячому садочку.

— Сьогодні для нашої рідної України настали дуже важкі часи. Після усього того жаху, який принесли на мою батьківщину російські окупаційні війська, я і повірити не могла, що свій день народження я відмічатиму далеко від дому, але в такому дивовижному місці. Щодня російські окупанти б’ють по цивільним і ми маємо загиблих та поранених. Всі, хто досі залишається на Донеччині, наражають себе на смертельну небезпеку! Учора, коли ми приїхали, нас зустріла дуже ввічлива і життєрадісна людина, яка усіх всіляко підбадьорювала, даючи своєрідну установку: «Тепер все буде добре»! Виявилось, що це засновник «Созідательського дому» Леонід Аркадійович Турчин, який утілив в життя цей приголомшливий проєкт.

Скажу відверто: ще пару діб тому я дуже хвилювалася: з одного боку треба було спасати своє життя, а з іншого – мене везли в невідомість. Але виявилось, що це – справжній санаторій, який знаходиться в райському місці. Тут працює дуже дбайливий персонал і живуть прекрасні люди, які відразу ж прийняли нас у свій колектив. Скрізь відчувається атмосфера доброти і дружби! А яке тут чисте повітря та неймовірні пейзажі. Я дуже вдячна Леоніду Аркадійовичу за те, що можу сьогодні по-справжньому відсвяткувати свій один із самих щасливих днів народження! А що стосується харчоблоку – то він тут вище за всякі похвали.

Повірте мені, як фахівцеві харчової галузі, — не приховуючи посмішку говорить Валентина Луньова після привітань.

— Вважаю, що у мене сьогодні другий день народження – тому що я жива – хоча по паспорту він вже пройшов у квітні. Річ у тому, що до пенсії я мала відношення до військової служби і чудово розумію, що наша успішна евакуація – це цілком заслуга хоробрих волонтерів та наших геройських збройних сил України. Якби вони не спрацювали так злагоджено і своєчасно та не врятували мене, та інших з Луганська, то, мабуть, нас не було в живих, — розповідає 73-річна Людмила Олександрівна Романушка.

— Раніше я ніколи не була в пансіонатах і тому дуже хвилювалася, бо я інвалід другої групи і потребую специфічного догляду.

Але з перших хвилин я в захваті від закладу, персоналу, догляду та харчування. Повірте мені, що це не просто емоційні враження після рятування – я, як колишня військова, за цей невеликий час прибування тут, вже встигнула все проаналізувати. І можу сказати одне: якби мені розповіли, що є такій чудовий заклад для людей похилого віку, то не побачивши все це на власні очі – ніколи б не повірила. Мабуть, це і є ті європейські стандарти, про які нам говорять.